«Письменник у політиці – людина зайва»
Андрій Кокотюха — літератор, журналіст, кіносценарист, багаторазовий володар премій літературного конкурсу «Коронація слова», автор серії книг для підлітків «Дивний детектив». Творець і палкий шанувальник масової літератури, чим страшенно пишається. У нашому місті він мав низку літературних презентацій: у гімназії № 4, Чернівецькому національному університеті ім. Ю. Федьковича, книгарні «Букініст» та «Literatur Cafe». Незважаючи на тісний графік, автор погодився відповісти на кілька запитань. 
— Ви є одним із засновників жанру кримінального детективу в сучасній українській літературі. Подібна тема була популярною на початку 90-х років минулого століття. Чи залишається вона такою і зараз?
— Ці історії завжди актуальні. Важливим є підхід до теми. Жанр кримінального роману може змінюватися. Це як джинси, які люди носять впродовж ста років, але кожного сезону — нова модель. Джинси завжди залишаються джинсами. Те саме можна сказати про мелодраму — аналогічно консервативний жанр. Якщо письменник відчуває потреби часу, то адаптувати до них форму твору неважко. Але, коли автор залишається у 80-х, 90-х чи навіть 20-х роках, то користі не буде ні йому, ні читачеві.
— Чи не забагато криміналу в реальному житті, щоб ще й виносити його на сторінки книг?
— Сьогодні ми дивимось новини, де згадана тема на першому місці. Якщо «чорнуху» висувати у прайм-тайм, то це горе неодмінно прийде й до журналіста в дім. Реальне життя провокує телевізор, а не навпаки. Натомість людям потрібно налаштовувати себе на позитив. Я за те, щоб вигадували історії про монстрів і чудовиськ, але нехай у книзі все закінчується благополучно.
— Сьогодні багато діячів культури і мистецтва йдуть в політику. Чи можливо бути успішним письменником і політиком водночас?
— Ні. Так бути не повинно. У 1991 році у Верховну Раду пішли люди, які не стали політиками і перестали бути письменниками. Митець має знаходитись в опозиції до влади, максимально дистанціюватися і посилати її далеко й надовго. Письменник в політиці — людина зайва. Він на своєму місці, коли зустрічається з читачами і критикує владу. Я не говорю про анархізм, хоча письменники — це завжди «противсіхи». Але підтримувати владу митець може тільки тоді, коли відчуває, що остання діє в інтересах країни, де він народився і живе.
— У детективі «Євген Кушнарьов: під прицілом» Ви висуваєте низку версій щодо загибелі цього політика. Не боїтеся писати на такі теми?
— Я не боюсь нічого. У згаданому випадку це був експеримент з видавництвом «Фоліо», щоб хоч якось достукатися до читачів. За кордоном існує маса подібних творів — наприклад, Фредерік Форсайт «День шакала», у СРСР був Юліан Семенов. Головне завдання такого роману — показати ницість влади, яка використовує народ. Але це й так усім зрозуміло. Сьогодні люди втомилися від політики та політичних детективів. Вони будуть актуальні тоді, коли українці покладатимуться хоч на якусь владу. У нас вони не довіряють нікому.
— В одному з інтерв'ю Ви зазначили, ніби-то не хочете, щоб Ваші твори ввели у шкільну програму. А пропонували?
— Це було досить абстрактно сказано. Мене запитали чи хотів би я, аби так сталося, а я відповів: «Ні, тим більше, якщо це зробить міністр Табачник». Гадаю, що перелік творів, введених у програму, є своєрідним нав'язування. Не можна казати, що один автор кращий, а інший — гірший. Літературу я вивчав би періодами. Якщо вас не вразив жоден письменник, шукайте того, хто сподобається. Головне — щоб людина хотіла читати.
Лілія ШУТЯК, «Трохи культури»
— Ви є одним із засновників жанру кримінального детективу в сучасній українській літературі. Подібна тема була популярною на початку 90-х років минулого століття. Чи залишається вона такою і зараз?
— Ці історії завжди актуальні. Важливим є підхід до теми. Жанр кримінального роману може змінюватися. Це як джинси, які люди носять впродовж ста років, але кожного сезону — нова модель. Джинси завжди залишаються джинсами. Те саме можна сказати про мелодраму — аналогічно консервативний жанр. Якщо письменник відчуває потреби часу, то адаптувати до них форму твору неважко. Але, коли автор залишається у 80-х, 90-х чи навіть 20-х роках, то користі не буде ні йому, ні читачеві.
— Чи не забагато криміналу в реальному житті, щоб ще й виносити його на сторінки книг?
— Сьогодні ми дивимось новини, де згадана тема на першому місці. Якщо «чорнуху» висувати у прайм-тайм, то це горе неодмінно прийде й до журналіста в дім. Реальне життя провокує телевізор, а не навпаки. Натомість людям потрібно налаштовувати себе на позитив. Я за те, щоб вигадували історії про монстрів і чудовиськ, але нехай у книзі все закінчується благополучно.
— Сьогодні багато діячів культури і мистецтва йдуть в політику. Чи можливо бути успішним письменником і політиком водночас?
— Ні. Так бути не повинно. У 1991 році у Верховну Раду пішли люди, які не стали політиками і перестали бути письменниками. Митець має знаходитись в опозиції до влади, максимально дистанціюватися і посилати її далеко й надовго. Письменник в політиці — людина зайва. Він на своєму місці, коли зустрічається з читачами і критикує владу. Я не говорю про анархізм, хоча письменники — це завжди «противсіхи». Але підтримувати владу митець може тільки тоді, коли відчуває, що остання діє в інтересах країни, де він народився і живе.
— У детективі «Євген Кушнарьов: під прицілом» Ви висуваєте низку версій щодо загибелі цього політика. Не боїтеся писати на такі теми?
— Я не боюсь нічого. У згаданому випадку це був експеримент з видавництвом «Фоліо», щоб хоч якось достукатися до читачів. За кордоном існує маса подібних творів — наприклад, Фредерік Форсайт «День шакала», у СРСР був Юліан Семенов. Головне завдання такого роману — показати ницість влади, яка використовує народ. Але це й так усім зрозуміло. Сьогодні люди втомилися від політики та політичних детективів. Вони будуть актуальні тоді, коли українці покладатимуться хоч на якусь владу. У нас вони не довіряють нікому.
— В одному з інтерв'ю Ви зазначили, ніби-то не хочете, щоб Ваші твори ввели у шкільну програму. А пропонували?
— Це було досить абстрактно сказано. Мене запитали чи хотів би я, аби так сталося, а я відповів: «Ні, тим більше, якщо це зробить міністр Табачник». Гадаю, що перелік творів, введених у програму, є своєрідним нав'язування. Не можна казати, що один автор кращий, а інший — гірший. Літературу я вивчав би періодами. Якщо вас не вразив жоден письменник, шукайте того, хто сподобається. Головне — щоб людина хотіла читати.
Лілія ШУТЯК, «Трохи культури»
0 коментарів