«Історію потрібно залишити історикам, а не політикам»
Вано КРЮГЕР — поет, філософ, вічний студент Києво-Могилянської академії, некрокомуніст. Друкувався на порталах «Сумно», «Рожевий Слоник», «Захід-Схід», «Буквоїд», «Інша література», в часописах «Четвер», «Ї» та «Критика», журналі «Український тиждень», газетах «Бійцівський Клуб» і «Post-Поступ». До Чернівців завітав із презентацією власної збірки віршів під назвою «Ніжна посмішка Берії», яка містить тексти останніх трьох років.
— Що змусило тебе винести у назву книги ім'я Берії?
— Пишучи поезії, полюбляю гратися з читачами. Історична доля цього партійного лідера дуже незвичайна. Мені було цікаво взяти фігуру, табуйовану в обох таборах — і в комуністичному, і неосталінському. До речі, моя збірка вийшла якраз на 111-ліття з дня народження Лаврентія Берії. Він був архітектором репресивної машини в СРСР, батьком радянської ядерної бомби, другою людиною після Сталіна, геніальним організатором. Але ставлюся до нього відсторонено, як до історії, яку не заперечиш. Вважаю, що її потрібно залишити історикам, а не політикам.
— Хто ховається за псевдонімом Вано Крюгер?
— Моє справжнє ім'я Іван Коломієць. Але можу сказати, що Вано Крюгер та Іван Коломієць — це дві зовсім різні особистості. Поет Вано Крюгер не має жодного стосунку до філософа й політолога Івана Коломійця, який друкується в «Критиці», «Ї», «Українській правді». Єдиний зв'язок між ними полягає у тому, що Вано Крюгер час від часу піарить статті Івана Коломійця в ЖЖ.
— Чим ще займається Іван Коломієць?
— Так само, як і Вано Крюгер, уже восьмий рік вчиться у Києво-Могилянській академії. Це друга річ, яка їх поєднує. За цей час уже змінив три кафедри — філософії, культурології та політології. Але можу похвалитись, що мене не виганяли, я завжди йшов сам.
— Знаю, що ти активно працюєш над дисертацією...
— Так, тема моєї роботи «Генеологія постлібералізму». У дослідженні використовую методологію французьких постсруктуралістів — Жана Бодріяра й Жака Лакана. Також це теорії Зигмунда Фройда та Славоя Жижика. Дисертація присвячена генезі сучасної ліберальної технології, яка сьогодні перемогла у світі. Якщо у поезії я граюсь з мертвою ідеологією некрокомунізму, то в науковій роботі пишу про пануючу ідеологію.
— Останньою книгою десятиліття вважається «Кайфологія» двотисячника Павла Коробчука. Твоя збірка уже належить до спадку покоління 2010-ників. Чи відчуваєш між вами різницю?
— Насправді це все жарти. Незабаром світ побачать нові твори двотисячників Дмитра Лазуткіна, Олега Коцарева та ін. Про них уже можна говорити як про літературне явище, адже є певний масив текстів. 2010-ки тільки починають видаватися. Наразі опубліковано три книги згаданого покоління, чого недостатньо для критиків. Гадаю, повинно пройти більше часу для того, щоб давати якісь оцінки.
— Ти позиціонуєш себе як некрокомуніст. Що це таке?
— Гру з мертвим радянським спадком я називаю некрокомунізмом. Мені цікаво бавитись з віджилою ідеологією, воскрешати старі міфологеми. Сьогодні подібним ніхто не займається, а комуністичні партії — це суто буржуазні утворення, які беруть участь у виборах.
— Звідки таке захоплення комуністичними ідеями?
— Просто це ідеологія, яка оточує щодня. До сьогодні вціліло багато пам'ятників старим вождям. Це менш притаманне західним містам та Києву, але на півдні й сході України повністю збережені зовнішні прояви монументальної пропаганди. Радянська топоніміка залишається навіть у назвах міст — Дніпродзержинськ, Дніпропетровськ, Комсомольськ.
— Не виникало бажання вступити в комуністичну партію?
— Це був би хороший стьоб — отримати Шевченківську премію і вступити в компартію. Але сумніваюсь, що деякі мої вірші сподобалися б комуністам.
— Ти належиш до «Клубу мадрівних дяків», який існує при Києво-Могилянській академії. Що це за організація?
— Свого часу в нас з друзями виникла ідея зібрати вічних студентів та утворити своє товариство. «Клуб мадрівних дяків» має статут, членські внески. Я там виконую обов'язки секретаря. Щомісяця ми збираємося за вином та обговорюємо актуальні події сучасності, як було колись в античній Греції. Це клуб інтелектуалів. Маємо навіть професійне свято — День народження нашого великого попередника, вічного студента й мандрівного дяка Григорія Сковороди. Його філософія і стиль життя мені дуже близькі, хоча поки що не можу сказати «світ ловив мене та не впіймав».
— Поет Вано Крюгер регулярно виступає на різноманітних фестивалях. Зокрема, таких як «Країна мрій», «Київська барикада», «День незалежності з Махном», «Київські лаври», «FortMisia», «Потяг до Яремче», «Гоголівка», «ГогольFest», «Ноосфера», «» та ін. Куди плануєш поїхати найближчим часом?
— На «Березневі коти» в Ужгород. Це мій улюблений фестиваль.
Лілія ШУТЯК, «Трохи культури»
— Що змусило тебе винести у назву книги ім'я Берії?
— Пишучи поезії, полюбляю гратися з читачами. Історична доля цього партійного лідера дуже незвичайна. Мені було цікаво взяти фігуру, табуйовану в обох таборах — і в комуністичному, і неосталінському. До речі, моя збірка вийшла якраз на 111-ліття з дня народження Лаврентія Берії. Він був архітектором репресивної машини в СРСР, батьком радянської ядерної бомби, другою людиною після Сталіна, геніальним організатором. Але ставлюся до нього відсторонено, як до історії, яку не заперечиш. Вважаю, що її потрібно залишити історикам, а не політикам.
— Хто ховається за псевдонімом Вано Крюгер?
— Моє справжнє ім'я Іван Коломієць. Але можу сказати, що Вано Крюгер та Іван Коломієць — це дві зовсім різні особистості. Поет Вано Крюгер не має жодного стосунку до філософа й політолога Івана Коломійця, який друкується в «Критиці», «Ї», «Українській правді». Єдиний зв'язок між ними полягає у тому, що Вано Крюгер час від часу піарить статті Івана Коломійця в ЖЖ.
— Чим ще займається Іван Коломієць?
— Так само, як і Вано Крюгер, уже восьмий рік вчиться у Києво-Могилянській академії. Це друга річ, яка їх поєднує. За цей час уже змінив три кафедри — філософії, культурології та політології. Але можу похвалитись, що мене не виганяли, я завжди йшов сам.
— Знаю, що ти активно працюєш над дисертацією...
— Так, тема моєї роботи «Генеологія постлібералізму». У дослідженні використовую методологію французьких постсруктуралістів — Жана Бодріяра й Жака Лакана. Також це теорії Зигмунда Фройда та Славоя Жижика. Дисертація присвячена генезі сучасної ліберальної технології, яка сьогодні перемогла у світі. Якщо у поезії я граюсь з мертвою ідеологією некрокомунізму, то в науковій роботі пишу про пануючу ідеологію.
— Останньою книгою десятиліття вважається «Кайфологія» двотисячника Павла Коробчука. Твоя збірка уже належить до спадку покоління 2010-ників. Чи відчуваєш між вами різницю?
— Насправді це все жарти. Незабаром світ побачать нові твори двотисячників Дмитра Лазуткіна, Олега Коцарева та ін. Про них уже можна говорити як про літературне явище, адже є певний масив текстів. 2010-ки тільки починають видаватися. Наразі опубліковано три книги згаданого покоління, чого недостатньо для критиків. Гадаю, повинно пройти більше часу для того, щоб давати якісь оцінки.
— Ти позиціонуєш себе як некрокомуніст. Що це таке?
— Гру з мертвим радянським спадком я називаю некрокомунізмом. Мені цікаво бавитись з віджилою ідеологією, воскрешати старі міфологеми. Сьогодні подібним ніхто не займається, а комуністичні партії — це суто буржуазні утворення, які беруть участь у виборах.
— Звідки таке захоплення комуністичними ідеями?
— Просто це ідеологія, яка оточує щодня. До сьогодні вціліло багато пам'ятників старим вождям. Це менш притаманне західним містам та Києву, але на півдні й сході України повністю збережені зовнішні прояви монументальної пропаганди. Радянська топоніміка залишається навіть у назвах міст — Дніпродзержинськ, Дніпропетровськ, Комсомольськ.
— Не виникало бажання вступити в комуністичну партію?
— Це був би хороший стьоб — отримати Шевченківську премію і вступити в компартію. Але сумніваюсь, що деякі мої вірші сподобалися б комуністам.
— Ти належиш до «Клубу мадрівних дяків», який існує при Києво-Могилянській академії. Що це за організація?
— Свого часу в нас з друзями виникла ідея зібрати вічних студентів та утворити своє товариство. «Клуб мадрівних дяків» має статут, членські внески. Я там виконую обов'язки секретаря. Щомісяця ми збираємося за вином та обговорюємо актуальні події сучасності, як було колись в античній Греції. Це клуб інтелектуалів. Маємо навіть професійне свято — День народження нашого великого попередника, вічного студента й мандрівного дяка Григорія Сковороди. Його філософія і стиль життя мені дуже близькі, хоча поки що не можу сказати «світ ловив мене та не впіймав».
— Поет Вано Крюгер регулярно виступає на різноманітних фестивалях. Зокрема, таких як «Країна мрій», «Київська барикада», «День незалежності з Махном», «Київські лаври», «FortMisia», «Потяг до Яремче», «Гоголівка», «ГогольFest», «Ноосфера», «» та ін. Куди плануєш поїхати найближчим часом?
— На «Березневі коти» в Ужгород. Це мій улюблений фестиваль.
Лілія ШУТЯК, «Трохи культури»
0 коментарів