Про нас
«Люди» — це гостро, соціально, лірично… Саме таким постає світ у другій поетичній збірці тернопільської поетки , опублікованій у видавництві «Крок». Авторка є учасницею численних літературних фестивалів та проектів. Серед останніх — літературний конкурс видавництва «Смолоскип» та поетичні читання у рамках World Poetry Movement, які відбулись за сприяння Міжнародного поетичного фестивалю . У 2004 році світ побачила її перша поетична книга «Solo душі». Вірші Мар'яни Максим'як перекладені англійською мовою та на іврит.
На 64 сторінках нової збірки «Люди» читач знайде римовані вірші та верлібри, які писалися протягом восьми років. «Рядки Мар'яни Максим'як, — зазначає у передмові Остап Сливинський, — найвищою мірою елегійні. Такі, що пишуться, коли розійшлися гості, погасли світла і лишилось тільки одне світло, непевне, нізвідки, ні для кого». Це вірші про наближення до коханого, про можливість досягнути бажаного, про «шанс на почуття». Окремо слід виділити тексти про відстань, яка роз'єднує закоханих та її вплив на стосунки. «Коли я не можу заснути / я думаю про те / як пахне повітря у твоєму місті / як ти заварюєш чай / як дивишся телевізор / і як смієшся / і як ти можеш грати у футбол».
Омріяні зустрічі, непевні залицяння, гіркі розчарування, смуток — ось чим вимірюється будь-яка любов. Про неї і читаємо в збірці: «Залишаються порожні коробки / від дарунків / спочатку боляче / а далі байдуже / бо лише / взаємне забування телефонних номерів / рятує / від / любові».
У більшості ліричних текстів Мар'яни Максим'як згадується образ містичного чоловіка, який змушує авторку переживати усю цю плеяду почуттів. Згаданий персонаж фігурує під таємничим ім'ям «Ти». «Вигадала тебе із зірок / додала ще трохи неба / ти ближчим став на крок / а більше і не треба». До речі, збірка Мар'яни Максим'як присвячена її найдорожчим людям — бабусі, батькам, чоловікові.
У книзі «Люди» знаходимо також зразки релігійної поезії, які надихають до пошуків віри десь глибоко у собі, без якої, на думку авторки, «не поплисти у темній ріці». Є тут і вірші з дитинства — такого далекого, майже забутого, але бажаного водночас. Коли все здавалося можливим, коли вірилось у дива і хотілося їх вершити: «пахло помаранчами і Миколаєм / пахло снігом і трішки раєм / пахло тим що вічність знає / Христос ся раждає».
Вірші Мар'яни Максим'як легкі для сприйняття саме через свою глибину, по-жіночому таємничі, сповнені внутрішньої гармонії та доброти. Вони, наче солодка вата, що тане в роті, залишаючи приємне відчуття наповненості. Кожен, хто торкається цього світу поезії, прагне продовження. Бо смак до віршів з'являється саме у процесі читання.
На 64 сторінках нової збірки «Люди» читач знайде римовані вірші та верлібри, які писалися протягом восьми років. «Рядки Мар'яни Максим'як, — зазначає у передмові Остап Сливинський, — найвищою мірою елегійні. Такі, що пишуться, коли розійшлися гості, погасли світла і лишилось тільки одне світло, непевне, нізвідки, ні для кого». Це вірші про наближення до коханого, про можливість досягнути бажаного, про «шанс на почуття». Окремо слід виділити тексти про відстань, яка роз'єднує закоханих та її вплив на стосунки. «Коли я не можу заснути / я думаю про те / як пахне повітря у твоєму місті / як ти заварюєш чай / як дивишся телевізор / і як смієшся / і як ти можеш грати у футбол».Омріяні зустрічі, непевні залицяння, гіркі розчарування, смуток — ось чим вимірюється будь-яка любов. Про неї і читаємо в збірці: «Залишаються порожні коробки / від дарунків / спочатку боляче / а далі байдуже / бо лише / взаємне забування телефонних номерів / рятує / від / любові».
У більшості ліричних текстів Мар'яни Максим'як згадується образ містичного чоловіка, який змушує авторку переживати усю цю плеяду почуттів. Згаданий персонаж фігурує під таємничим ім'ям «Ти». «Вигадала тебе із зірок / додала ще трохи неба / ти ближчим став на крок / а більше і не треба». До речі, збірка Мар'яни Максим'як присвячена її найдорожчим людям — бабусі, батькам, чоловікові.
У книзі «Люди» знаходимо також зразки релігійної поезії, які надихають до пошуків віри десь глибоко у собі, без якої, на думку авторки, «не поплисти у темній ріці». Є тут і вірші з дитинства — такого далекого, майже забутого, але бажаного водночас. Коли все здавалося можливим, коли вірилось у дива і хотілося їх вершити: «пахло помаранчами і Миколаєм / пахло снігом і трішки раєм / пахло тим що вічність знає / Христос ся раждає».
Вірші Мар'яни Максим'як легкі для сприйняття саме через свою глибину, по-жіночому таємничі, сповнені внутрішньої гармонії та доброти. Вони, наче солодка вата, що тане в роті, залишаючи приємне відчуття наповненості. Кожен, хто торкається цього світу поезії, прагне продовження. Бо смак до віршів з'являється саме у процесі читання.
0 коментарів