Трамваї – річ сакральна

Олег Коцарев – поет, прозаїк, журналіст. Народився 1981 року в Харкові. Автор книжок поезії «Коротке і довге», «Цілодобово!» (спільно з Богданом-Олегом Горобчуком і Павлом Коробчуком), «Мій перший ніж» та збірки оповідань «Неймовірна Історія Правління Хлорофітума Першого». Учасник літературних фестивалів та перфоменсів у Варшаві, Мінську, Москві, Києві, Львові, Донецьку, Запоріжжі тощо. Лауреат літературних премій видавництва «Смолоскип» та імені В. Підмогильного. Улюблені теми журналістських та есеїстичних творів – сучасна література, мистецтво ХХ століття та новинки хімії для флексографічного друку. Веде авторський блог – olehkots.livejournal.com. Завітавши до Чернівців, Олег охоче розповідав про рідний Харків та власні літературні досягнення. – Як би ти охарактеризував свої твори для людей, які їх ніколи не читали? – У моїх текстах є багато збігів обставин та абсурду. Подекуди вони доволі сюжетні, але нерідко переходять у суцільну метафорику. Проте загалом ці твори можна назвати добродушними і веселими. – Із поетами-двотисячниками Богданом-Олегом Горобчуком та Павлом Коробчуком ви видали спільну книжку поезій «Цілодобово!». Чи можна в цьому випадку говорити про певне літературне об’єднання? – Багато-хто гадає, що нині нема сенсу в літературних угрупуваннях. Це досить радикальна думка. Особисто я не прагну брати участь в чомусь подібному. З хлопцями ми у хороших стосунках, разом виступали на кількох літературних фестивалях. Але цим усе обмежуються і я би не став говорити про те, що ми належимо до якоїсь групи. – Ти побував у Кракові у рамках стипендійної програми „Вілла Деціуша”. Як вдалося туди потрапити і які враження від перебування у Польщі? – Взяти участь у цій програмі можуть усі ті, хто займається літературною роботою: письменники, поети, перекладачі. Я був дуже задоволений, коли дізнався, що мене запросили. Згідно з умовами, ти живеш там три місяці у зручному будиночку, отримуєш стипендію і працюєш у власне задоволення. Особисто я написав там 22 тексти. Окрім того, завдяки цій програмі відвідав багато закордонних фестивалів, зокрема у містах Польщі та Німеччини. – В одному з оповідань твоєї нової книги «Неймовірна історія правління Хлорофітума Першого» часто з’являється образ трамваю. Чому увагу привернув саме цей засіб пересування? –У міській культурі трамваї є сакральною річчю. Вони значно відрізняються від автобусів і тролейбусів. Я б навіть сказав, що трамваї мають своєрідне естетичне навантаження. У Харкові, звідки я родом, це дуже поширений вид транспорту. Звідси і моє зацікавлення. – Окрім поетичної та прозової творчості, ти знаний також як літературний критик. Що це: спосіб самовираження чи радше можливість заробітку? – За фахом я журналіст, тому у цьому полягає моя робота. Звичайно, потрібно за щось жити, а з літератури багато не заробиш. До того ж, рецензувати чужі тексти дуже корисно для власного професійного становлення. Перш за все, у своїх статтях досліджую тих авторів, які мені цікаві. Іноді вважаю за потрібне просто поінформувати про книжку, яка чимось вразила. Основним завдання вважаю можливість дати читачеві чітко зрозуміти риси певного художнього твору. – Яким є твій читач? – Важко відповісти. Проте найчастіше це все-таки молодь, хоча бувають і старші люди. Я не знаю, хто купує книжки, але роблю висновок з тих глядачів, які приходять на літературні вечори. Зрозуміло, що це має бути особа, обізнана з сучасним літературним процесом та позбавлена комплексів. У своїх творах я не цураюся інтимних тем, через що неодноразово зазнавав осуду з боку консервативних читачів. – Чи є щось спільного у Чернівцях і твоєму рідному Харкові? – У вас я вже втретє. Двічі приїжджав сюди як турист, блукав містом, фотографував будинки і спостерігав за людьми, а цього разу мав можливість виступити перед чернівецькою публікою. Географічно Харків і Чернівці ніби врівноважують один одного, бо вони знаходяться на схожих полюсах нашої країни. Про літературні речі, які у вас відбуваються, до останнього часу ми в Харкові не чули. А взагалі в Україні досить цікава ситуація з літературними осередками: вони то з’являються, то раптово зникають. Наприклад, для мене і досі не зрозуміло, з чим пов’язаний житомирський та ніжинський феномени, той же станіславський, тощо. Зараз завдяки інтернету можна більше дізнаватись про події, котрі відбуваються довкола, і література, відповідно, стала менш регіональною. І, як на мене, це позитивний момент. – Що зараз читаєш? – Днями ознайомився з новим романом Оксани Забужко. А дорогою до Чернівців читав «Досвід коронації» Костя Москальця. Із зарубіжних останнім часом прихилився до Фолкнера. А з молодих авторів подобаються твори Юлі Стахівської, Дмитра Лазуткіна, Остапа Сливинського та Сашка Ушкалова. [caption id="attachment_11" align="alignnone" width="225" caption="Олег Коцарев"][/caption]

0 коментарів

Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте