"Я не конкурентка Карпи!"

Альбіна ПОЗДНЯКОВА– поетка, редактор самвидаву «ТРИ», організатор літературно-мистецького фестивалю «наЛІТ». Укладач безпрецидентної антології сучасної світової квір-літератури «120 сторінок Содому». Просто Жінка. І цим пишається.
– Як з’явилась ідея створення антології «120 сторінок Содому»?
– Чесно – з жарту про те, що хотілося б якийсь літературний вечір перетворити на травесті-шоу і одягнути Олеся Барліга в рожеве боа. А якщо говорити серйозно, то ми з Іриною Шуваловою та з Олесем віддавна цікавилися квір-літературою і одного разу просто вирішили зробити книжку. Кожен з нас мав тексти з такої тематики і багато знайомих, які пишуть про ЛҐБТ. Олесь уже тривалий час модерував спільноту, присвячену ЛҐБТ-літературі у живому журналі. Тож ми поґуґлили і виявили, що нічого подібного в Україні ще не видавалося. Згадана книга – спроба виправити цю ситуацію.
– За яким принципом обирали авторів до цієї антології?
– Основним критерієм була наявність перекладачів. Шукали поміж знайомих, які активно контактують з іноземними літераторами. З контактами нам дуже допоміг Бране Мозетіч, який видавав минулого року антологію сучасної світової гомосексуальної літератури у Словенії. Переважно обирали осіб, знаних як квір-літератори, але не обмежувалися лише ними. Таким чином, не всі письменники, які увійшли до антології, є відкритими представниками ЛҐБТ-спільноти. Головним критерієм було те, щоб їхні тексти стосувалися ЛҐБТ-тематики. Однак, окрім відверто гомоеротичних віршів та прозових фрагментів, у книжці присутня, наприклад, пейзажна лірика та інші теми, не марковані чітко як «квір».
– Чи не було проблем із вибором видавництва для її публікації?
– Із вибором – не було. Від початку роботи над проектом ми хотіли працювати з «Критикою», яка люб’язно погодилась допомогти з цією книгою. І ми залишилися дуже задоволені співпрацею зі згаданим видавництвом.
– Як ти гадаєш, чому у нашому суспільстві виникає така неоднозначна реакція на квір-антологію (влаштовують акції протесту, зриви презентацій)?
– Усюди на пострадянському просторі спостерігалася, та й досі спостерігається така реакція. У нас же сексу не було, а тим паче не могло бути нічого, пов’язаного з гомосексуальністю. Природно, що людей ця тема лякає. Вони мають про неї надто мало інформації і їм здається, що гомосексуалізмом можна заразитися, як хворобою. Через  краще взагалі про нього не говорити. Але цю тему важливо порушувати, щоб змінити стеретипи. У західних суспільствах цей шлях до змін теж був болісним, але вони пройшли раніше за нас і, думаю, багатьом речам варто в них повчитися. Зокрема, поваги до Іншого, визнання його прав, яким би він не був.
– Знаю, що ти стала творцем і активним популяризатором такого поняття як «fashion-вірш». У чому його суть?
– Думаю, про «fashion-вірш» говорити ще рано. «Fashion-вірш» – це мали бути костюмовані літературні читання. Письменники повинні були співпрацювати з дизайнерами, які виготовляли б одяг для їхнього виступу, який би гармоніював із читаними текстами. Таке поняття я запровадила, готуючись до літературної частини фестивалю аматорського театру «Драбина», який щороку проводиться у Львові. От тільки минулого року фестиваль був перенесений через епідемію грипу. Тому ті літературні читання, що мали показати, що ж таке fashion-вірш, іще не відбулись. Сподіваюся, що вдасться провести цей захід на наступній «Драбині», тобто восени, а, можливо, й раніше.
– Нещодавно бачила твою фотосесію в стилі ню на одному з літературних сайтів. Там тебе представили як конкурентку Ірени Карпи, котра свого часу знялась для Playboy…Як можеш це прокоментувати?
– Як конкурентка Карпи я ніколи себе не позиціонувала. Фото, про які йде мова, розміщені там без моєї згоди, і робилися вони в домашніх умовах і не для публічного перегляду. Тобто, то не була зйомка для якогось журналу, я на цьому не заробляю. Дівчина, яка робила ті фото, не є професійним фотографом і з плейбоївськими відфотошопленими світлинами Карпи їх не можна порівнювати. Мені просто хотілося відчути, як воно бути моделлю, коли фотографує жінка, без жодного загравання. Ми намагалися показати жінку з книгами, жінку закриту у своєму світі. Зовсім не йшлося про те, щоби бути привабливою для стороннього ока. Але коли вже ці фото з’явилися в інтернеті, хай цікаві дивляться. Мене від цього не стане менше.
– Чим плануєш вразити своїх читачів найближчим часом?
– Я не ставлю собі за мету когось вразити. А щодо найближчих планів, то збираюся починати роботу над новим романом про міжнаціональні конфлікти на Волині та в Галичині під час Другої світової війни. Це буде твір про поляків, євреїв, українців і росіян. Також досить дражлива тема, бо йдеться про багаторазово перекручувану історію, про відламані гілки фамільних дерев і вплив минулих трагедій на життя нащадків. І мені б хотілося писати про можливості вибачення і примирення, починаючи від приватного виміру, зосереджуючись на окремих родинах.