Яке спить, таке снить

Великий тлумачний словник сучасної української мови визначає сон як «фізіологічний стан спокою організму людини і тварини, що настає періодично і супроводжується повною або частковою втратою свідомості й ослабленням ряду фізіологічних процесів». Саме через цей перехід у несвідоме сон містить багато важливої інформації про особу, а тлумачення сновидінь, як знаємо, ось уже понад сто років становить фундамент психоаналізу.

Багато хто вважає, що творчі люди бачать особливі сни, з яких потім народжуються оригінальні мистецькі твори. Чи так це насправді, спробував з’ясувати молодий поет, перекладач і син Івана Малковича – Тарас, який упорядкував, можливо, першу в світі (і точно першу в Україні) письменницьку антологію під назвою «Сновиди». Упорядкував і передбачувано опублікував у батьковому видавництві «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА».

Обкладинку «Сновид» прикрашає репродукція картини відомого художника, володаря міжнародної мистецької премії «Оскар» Рафала Олбінського до опери «Саломея», де зображено відрубану голову Івана Хрестителя, сюрреалістично переплетену з тілом винуватиці його смерті. За словами Тараса Малковича, «було втішно й вельми непросто залучити цю картину на титульну сторінку нашої антології».

Книга містить сни вісімдесятьох українських письменників, серед яких такі знані автори, як Ліна Костенко, Ігор Калинець, Дмитро Павличко, Василь Герасим’юк, Юрій Андрухович, Кость Москалець, Оксана Забужко (не всі з них, до слова, вітаються між собою наяву). Поряд із метрами представлено й молодше покоління: Богдан-Олег Горобчук, Олег Коцарев, Андрій Любка, Таня Малярчук, Артем Чех та ін. Не зовсім зрозумілою є поява у цій антології снів мало кому відомих початківців, які відзначились хіба кількома публікаціями на якихось веб-ресурсах. Але, може, ще колись прославляться.

Більшість записів снів упорядник отримав безпосередньо від авторів. Хоча є і кілька цінних винятків. Зокрема – сон Григорія Сковороди, бачений ним 24 листопада 1758 року. З усіх снів, зібраних у цій антології, марення Сковороди, здається, найстрашніші. Є у «Сновидах» також віщий сон найкращого приятеля і першого біографа мандрівного філософа Миколи Ковалинського, якому сниться власне Сковорода. Щоправда, Ковалинський так ніколи і не розповів учителеві свого сну.

Особливість «Сновид» полягає в тому, що усі речі, опубліковані тут, справді є снами українських письменників, певною «річчю у собі», а не літературними творами, де лише використовується сон як прийом. На думку упорядника, «основним критерієм відбору були саме описи снів як окремий жанр. А для того, щоб визначити, де сон, а де письменницька вигадка, варто звернутися до постаті головного героя. У сні він завжди промовляє якусь достатньо абсурдну фразу, яку боїться сказати в реальному житті».

То що ж найчастіше сниться сучасним українським письменникам? Кожному своє. Богдана Матіяш уявляє себе величезним діамантом, Тимофій Гаврилів бачить місто без тротуарів, а Софія Андрухович – ніби спить у ліжку з білим гусаком. Студентам і нещодавнім випускникам переважно ввижаються іспити й тестування, старше покоління авторів (Іван Драч, Ігор Калинець) бачить сни про ув’язнення та заслання. Простежується цікава закономірність: чим молодший письменник, тим заплутаніші, хаотичніші й незрозуміліші у нього сни. Натомість досвідчені автори мають чітко структуровані й логічні видіння.

На думку Сергія Жадана, «сни мають бути пов’язані з реальністю, вони покликані її продовжувати й випереджати. Люди, які трапляються тобі у сні, події, які ти проживаєш, подорожі, які здійснюєш, є частиною життя, вони виповнюють твою свідомість, твою пам’ять». Окрім того, «сновидіння – це те, що ти завжди можеш собі пригадати, хоч і не завжди хочеш».

Для Оксани Забужко сни – «це один із найважливіших засобів масової інформації, своєрідний приватний телеканал, без якого вона б нічого не змогла написати і взагалі, либонь, утратила б орієнтацію». У нічні видіння до авторки «Польових досліджень з українського сексу» приходять то чорт, то Анна Ахматова, а то й Путін з Януковичем. Жахіття, одне слово.

На традиційній літературно-вівторковій презентації «Сновид» у Чернівцях багато говорили про те, чи сниться митцям щось відмінне від того, що бачать інші люди. Тарас Малкович зазначив таке: «Спочатку я свято вірив, що письменникам сниться щось особливе, тому і хотів видати їхні сновидіння. І зараз я не хочу втрачати цієї надії». Мусимо однак трохи розчарувати майбутніх читачів «Сновид». Попри безперечну оригінальність ідеї створення подібної антології, інколи письменницькі сновидіння виявляються вельми банальними. Зрештою, яке спить, таке снить.