Між реальністю і містикою

Індійський  англомовний  письменник  Салман  Рушді  є чи не єдиним автором у сучасному світі, читання творів якого пов’язане з небезпекою для життя. У 1988 світ побачив його роман «Сатанинські вірші», у якому одного з персонажів виписано з пророка Магомета в момент космічногопротистояння міждобромі злом. Роком пізніше мусульманський лідер Аятол Хомейні звинуватив Рушді у блюзнірстві та віровідступництві й засудив його до страти. Майже через десять років, у 1998, цей релігійний вердикт, знаний також як фетва, був скасований новим іранським урядом, проте автор так і не наважився вийти з підпілля. І недаремно. За переклад «Сатанинських віршів» життям поплатився японський літературознавець та кілька його європейських колег, а видавці книг Рушді неодноразово зазнавали травм і поранень. У Англії біля книгарні «PenguinBooks», яка виставила на продаж твори цього письменника, раптово пролунали вибухи.
Інший твір Салмана Рушді, «Опівнічні діти», не зазнав такої ж скандальної слави, проте користувався не меншою популярністю у читачів та зробив його автора двічі Букерівським лауреатом. Уперше – 1981 року, відразу після виходу, і вдруге у 1993 році, коли був визнаний «Букером Букерів» як найкращий із романів, відзначених найпрестижнішою премією в англомовному світі за 25 років. За словами його перекладачки на українську, львів’янки Наталії Трохим, цей твір є «книжкою про найголовніше». Вона чимось схожа на «Тисячу й одну ніч», а чимось – на Біблію. Написаний в кращих традиціях сімейних саг на кшталт «Будденброків» Томаса Манна, роман є містифікованою автобіографією Салмана Рушді.
Уже сам термін «опівнічні діти» з’являється невипадково. У творі такими є усі немовлята, які побачили світ опівночі, у День народження своєї країни. Кожен із них наділений фантастичними здібностями, котрі безпосередньо впливають на їхнє співіснування з навколишнім світом. Серед талантів «опівнічників» – можливість входити і виходити з будь-якої дзеркальної поверхні, навіть з озер та блискучих металічних частин автомобілів, розмножувати риб, перетворюватись на вовкулаків, змінювати стать, завдавати словом фізичних ран тощо.
Історія головного героя Селіма Сіная тісно пов’язана з цими дітьми, адже й він має магічні здібності, а саме – здатність відчувати думки інших людей. Салман Рушді показує цього хлопчика від самого народження до періоду досягненням ним зрілого віку. Усі випробування, які з’являються на шляху персонажа, межують між реальністю і містикою. А це подекуди заплутує читача і не дає зрозуміти, чи певна історія відбувається насправді, чи лише у голові головного героя. Дитинство та юність Селіма хаотично переплітаються, створюючи фантастичний світ без кордонів та перепусток у майбутнє. Цей ефект призводить до утвердження своєрідної містифікації, пов’язаної із ідентичністю авторського «я».
На тлі особистих переживань свого героя Рушді вимальовує історію цілої країни, зображуючи політичні події, які відбувались у тодішньому Бомбеї і за його межами. Письменник розмірковує про ціну незалежності у часи війни між Індією та Пакистаном. Нерідко «між рядків» з’являється і критика тодішньої влади, котра може здатися звичайним потоком свідомості читачеві, необізнаному з життям цих країн.
Особливо гостро автор диференціює у романі два світи – дорослих і дітей. Життя довкола Селіма постійно рухається вперед, що призводить до змін і самого хлопчика. «Світ дорослих проникав у світ дітей, – стверджує Рушді, – і там були егоїзм, і снобізм, і ненависть». Проте від цього ніхто не застрахований, навіть «опівнічники» в силу своєї виключності. «Діти, якими б надзвичайними вони не були, не можуть повністю протистояти батьківському впливу». А це, зрештою, кардинально змінює їхнє життя і подекуди призводить до втрати надприродних здібностей. Привілей і водночас прокляття опівнічних дітей у тому, щоб «бути водночас і володарями, і жертвами свого часу, і ні в житті, ні у смерті не знати спокою». Така фатальна приреченість супроводжує їх протягом усього існування та формує долі Шіви, Селіма, Парваті та ін.
Продовження теми, пов’язаної із надприродними здібностями звичайних людей знаходимо у новому романі Салмана Рушді «Флорентійська чарівниця», написаного у 2008 та перекладеного українською вже за два роки. Центральною темою стає історія кохання чоловіка і жінки в епоху Відродження на тлі небезпечних пригод, смертельних битв і придворних інтриг. Сон, реальність і казка витворюють у творі Рушді дивний симбіоз. Оповідь настільки заплутана, що визначити наратора практично неможливо, чим і досягається магічний вплив на аудиторію. Поєднавши у собі риси найкращих казок і легенд стародавнього Сходу та Заходу, «Флорентійська чарівниця» є вдалим доповненням «Тисяча й однієї ночі».
Роман Рушді розповідає про пригоди молодого флорентійського сироти Арґалії, котрий зумів здійснити свої мрії і стати правою рукою султана, Володарем Чарівного Списа та вбивцею графа Дракули. Проте найбільшим його досягненням було завоювання чарівної принцеси на ймення Кара Кьоз або Чорні Очі. Їхні почуття відіграють фатальну роль в долі обох героїв роману і не припиняються навіть із фізичною смертю.
Важливе місце у «Флорентійській чарівниці» займає постать імператора Акбара, котрий уособлює образ нового володаря, «мусульманського вегетаріанця, воїна, який прагнув миру, короля-філософа». Акбар постійно сумнівається у доцільності своїх рішень, дбає про їхні наслідки та відмовляється бути таким жорстоким, як його попередники на троні. Понад усе імператора хвилюють питання віри. «Чому хтось має дотримуватись релігії не тому, що вона правдива, а тому, що її дотримувались чиїсь батьки?», – питав себе герой.
У його способі мислення відчутним є антропоцентричний погляд на світ, в центрі якого знаходиться не Бог, а людина. Найпотаємнішим прагненням Акбара було заснувати «релігію людини». Його думки вважались неприйнятними у мусульманському світі, але водночас свідчили про формування особистості нового типу, з принципово відмінною системою цінностей, котра отримала назву людини епохи Відродження.
Зіткнення філософій Сходу і Заходу, містики і реальності, нівелювання традиційних авторитетів та релігійних догм набувають у романах Рушді особливого звучання. І той, хто піддасться їхнім чарам, ризикує назавжди залишитись у фантасмагоричному світі індійського письменника, і цілком ймовірно – поплатитись за це власним життям.