Пропаганда гендерних ігор
Сьогодні поняттям «гендер» уже нікого не здивуєш. Сторінки газет і журналів рясніють статтями про гендерну рівність, дослідники видають монографії, проводять конференції, письменники пишуть книжки. Але, на жаль, мало-хто знає значення цього терміну. У соціальні науки його ввела Енн Оклей у 70-ті роки минулого століття. Поняття «гендер» походить від грецького «генос», що означає «походження», «той, що народжує», «матеріальний носій спадковості». Гендер – це також певні колективні уявлення, завдяки яким біологічні відмінності статей переводяться на мову соціальної та культурної диференціації. Цікаво, що гендерна рівність є однією з ознак правової держави.
Дослідниця Діана Ісламова у статті «Гендерна рівність в Україні» доводить, що тоталітарна система реально підтримувала гендерну рівність. Кількість жінок-інженерів дорівнювала кількості чоловіків. На орбіту Радянський Союз відправив жінок одразу ж після чоловіків. У радянські часи «слабка» стать займала посади керівників підприємств та директорів установ. Але, працюючи інженерами та чиновниками, жінки були змушені тягнути на собі тягар домашнього господарства та виховання дітей. Середньостатистична радянська дружина відпрацьовувала 8 годин на виробництві, проводила ще 1,5 години в громадському транспорті, а потім відпрацьовувала ще 5-7 годин у плити, з дітьми або пранням. У сучасному українському суспільстві основною проблемою є декларативний характер гендерної рівності та формальність прав жінок. Наші чоловіки вважають так: «Як хочеш, то працюй, але вдома з дітьми я все одно не сидітиму». Що ж тут поробиш?
Кінець XX — початок XXIст. ознаменувався посиленням активності жінок у нашій країні, особливо у літературі та мистецтві. Починалося все із того, що жінка-автор перестала миритися з ситуацією, коли доводиться дивитися на світ очима чоловіка. Вона захотіла писати про свої власні переживання, «у власній вітальні», як зазначала Вірджинія Вулф. Ось і починаються з’являтися твори жінок-письменниць, де вже проступає фемінність, окремішність, жіноча індивідуальність. Емілі Дікінсон, сестри Бронте, Джейн Остін, Вірджинія Вулф, Жорж Санд починають витворювати оригінальні світи, де на першому місці не володар-чоловік, а рабиня-жінка, яка вже і не зовсім рабиня, бо насмілюється мислити, боротися, любити.
В українській літературі першими великими письменницями, борцями за жіночі права вважають Лесю Українку та Ольгу Кобилянську. Саме вони у своїх творах показували жіночу особистість, яка вивищується над чоловічою, є одночасно і розумнішою, й далекогляднішою. Гасло О. Кобилянської, яка писала на зламі XX-XXIст. залишається актуальним і для українських письменниць сучасності. Воно дуже просте – «бути самій собі ціллю».
На щастя, сьогодні маємо оригінальну жіночу творчість, котра представлена у різних видах мистецтва і, зокрема, у літературі. Якщо раніше показувати світ очима жінки було модно, то сьогодні це, окрім всього, необхідно. Що раніше було новим, нині перетворилося на сталість, і що найцікавіше – на загравання з читачем. Сучасні авторки не бояться вдаватись до гендерних ігор: писати то від імені чоловіка, то від імені жінки, що значно розширює їх власний світогляд. Наочним прикладом може бути твір Ірени Карпи «Полювання в Хельсінкі», де сама історія кохання розповідається то від імені чоловіка та жінки, то від імені двох чоловіків, то від імені жінок. Аналогічну ситуацію бачимо у романах Світлани Поваляєвої (наприклад, у творі «Сімург», де навіть важко виділити чий «потік свідомості» ти читаєш у цю мить).
У чоловічій літературі відбувається щось схоже. Той же Андрухович, Винничук вдаються часом до таких ігор зі статтю. На мою думку, це дуже цікавий експеримент – вжитися в роль протилежної статі і розкрити її проблеми. Головне – вжитися по-справжньому, бо інакше отримаємо твір відповідної якості.
І хоча гендерні ігри є популярними сьогодні, проте до них частіше вдаються жінки, аніж чоловіки (це за винятком ігор із сексуальною орієнтацією). Гадаю все через те, що жінці легше вжитися в роль чоловіка, бо теперішнє життя вимагає від неї бути мужньою, логічно мислити і нерідко – тягти на собі сім’ю. А от не кожен представник «сильної» статі наважиться фемінізуватися, показати свої слабкості, заплакати. Бо, якби чоловіки хоча б спробували зрозуміти жінок, поставити себе на місце протилежної статі, то вони б побачили, що не такі вже ми і погані. Просто інакші.
Дослідниця Діана Ісламова у статті «Гендерна рівність в Україні» доводить, що тоталітарна система реально підтримувала гендерну рівність. Кількість жінок-інженерів дорівнювала кількості чоловіків. На орбіту Радянський Союз відправив жінок одразу ж після чоловіків. У радянські часи «слабка» стать займала посади керівників підприємств та директорів установ. Але, працюючи інженерами та чиновниками, жінки були змушені тягнути на собі тягар домашнього господарства та виховання дітей. Середньостатистична радянська дружина відпрацьовувала 8 годин на виробництві, проводила ще 1,5 години в громадському транспорті, а потім відпрацьовувала ще 5-7 годин у плити, з дітьми або пранням. У сучасному українському суспільстві основною проблемою є декларативний характер гендерної рівності та формальність прав жінок. Наші чоловіки вважають так: «Як хочеш, то працюй, але вдома з дітьми я все одно не сидітиму». Що ж тут поробиш?
Кінець XX — початок XXIст. ознаменувався посиленням активності жінок у нашій країні, особливо у літературі та мистецтві. Починалося все із того, що жінка-автор перестала миритися з ситуацією, коли доводиться дивитися на світ очима чоловіка. Вона захотіла писати про свої власні переживання, «у власній вітальні», як зазначала Вірджинія Вулф. Ось і починаються з’являтися твори жінок-письменниць, де вже проступає фемінність, окремішність, жіноча індивідуальність. Емілі Дікінсон, сестри Бронте, Джейн Остін, Вірджинія Вулф, Жорж Санд починають витворювати оригінальні світи, де на першому місці не володар-чоловік, а рабиня-жінка, яка вже і не зовсім рабиня, бо насмілюється мислити, боротися, любити.
В українській літературі першими великими письменницями, борцями за жіночі права вважають Лесю Українку та Ольгу Кобилянську. Саме вони у своїх творах показували жіночу особистість, яка вивищується над чоловічою, є одночасно і розумнішою, й далекогляднішою. Гасло О. Кобилянської, яка писала на зламі XX-XXIст. залишається актуальним і для українських письменниць сучасності. Воно дуже просте – «бути самій собі ціллю».
На щастя, сьогодні маємо оригінальну жіночу творчість, котра представлена у різних видах мистецтва і, зокрема, у літературі. Якщо раніше показувати світ очима жінки було модно, то сьогодні це, окрім всього, необхідно. Що раніше було новим, нині перетворилося на сталість, і що найцікавіше – на загравання з читачем. Сучасні авторки не бояться вдаватись до гендерних ігор: писати то від імені чоловіка, то від імені жінки, що значно розширює їх власний світогляд. Наочним прикладом може бути твір Ірени Карпи «Полювання в Хельсінкі», де сама історія кохання розповідається то від імені чоловіка та жінки, то від імені двох чоловіків, то від імені жінок. Аналогічну ситуацію бачимо у романах Світлани Поваляєвої (наприклад, у творі «Сімург», де навіть важко виділити чий «потік свідомості» ти читаєш у цю мить).
У чоловічій літературі відбувається щось схоже. Той же Андрухович, Винничук вдаються часом до таких ігор зі статтю. На мою думку, це дуже цікавий експеримент – вжитися в роль протилежної статі і розкрити її проблеми. Головне – вжитися по-справжньому, бо інакше отримаємо твір відповідної якості.
І хоча гендерні ігри є популярними сьогодні, проте до них частіше вдаються жінки, аніж чоловіки (це за винятком ігор із сексуальною орієнтацією). Гадаю все через те, що жінці легше вжитися в роль чоловіка, бо теперішнє життя вимагає від неї бути мужньою, логічно мислити і нерідко – тягти на собі сім’ю. А от не кожен представник «сильної» статі наважиться фемінізуватися, показати свої слабкості, заплакати. Бо, якби чоловіки хоча б спробували зрозуміти жінок, поставити себе на місце протилежної статі, то вони б побачили, що не такі вже ми і погані. Просто інакші.
11 коментарів
Ну, і слава Богу! Але тепер я помічаю протилежні тенденції…
Ще пів року тому в «Маркетинг Міксі» я підняла цю тему, тобто лше один її аспект, що стосується не рівних можливостей чоловіків і жінок при працевлаштуванні. Кому цікаво, ось: