«Венера в хутрі» по-львівськи

Згадана книга славнозвісного австрійського письменника Леопольда фон Захер-Мазоха започаткувала різновид сексуальної патології, а його автору забезпечила примусове забуття на довгі роки. Вона сприймається не стільки як сповідь закоханого чоловіка, скільки як підглядання в шпарину його спальні.
У 2008 році роман «Венера у хутрі» був опублікований українською у перекладі Наталі Іваничук. Два роки по тому народний артист  України, лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка  Федір Стригун  наважився надати скандальному твору театралізованої форми. Прем’єра вистави відбулась 20 травня 2010 року у Львівському національному  академічному  драматичному  театрі   ім. М. Заньковецької. Режисером-постановником стала народна артистка України Таїсія Литвиненко.
Учора усі бажаючі могли відвідати виставу «Венера в хутрі»  у  Чернівецькому  обласному  музично-драматичному  театрі  ім. Ольги Кобилянської, куди її привезли львівські гастролери у рамках традиційного фестивалю «Золоті оплески Буковини-2010».
У згаданій виставі  задіяно лише чотири актори  і їхній склад є незмінним. Роль деспотиці Ванди грає заслужена  артистка  України  Альбіна  Сотникова  (до речі, літературним прототипом цієї героїні є дружина Мазоха), стражденного Северина – Андрій  Войтюк, самого австрійського письменника – Андрій  Сніцарчук, а грека Алексіса вдало зобразив  Олександр Норчук. У музичному оформленні були використані як польські балади, італійська музика, так і пісні у виконанні «української Бйорк»– Мар’яни Садовської (до речі, колишньої львів’янки).
Загалом дивитися було цікаво. Особливо, коли перед тим прочитаєш сам роман. Без нього важко собі уявити інтелектуальну вагу вистави. Цікаво, що актори не просто демонструють зі сцени відверті, еротичні й напружені стосунки двох закоханих, які не здатні побороти дитячих комплексів, але й роблять з цього всього певні висновки. Аж цілих два!  Северин зізнався, що «був ослом, коли зробив з себе раба жінки», а Леопольд додав, що «хто дозволяє себе шмагати, той цього заслуговує». Трагізм ситуації в тому, що головний герой дає своїй коханій абсолютну владу, а потім ще й дивується, що їй подобається нею користуватись! Зрештою, наприкінці, Ванда з сумом заявляє Северину: «Я хотіла, щоби мною володіли, а ти хотів бути моїм рабом».  Отак, дорогі чоловіки..!
Після вистави усі бажаючі змогли взяти участь у вже традиційній «дискусії на канапі» і поділитися своїми враженнями щодо побаченого. А останніх, як виявилось, було достатньо. Глядачі відразу почали дорікати акторам за невдалу постановку, а ті, в свою чергу, не скупилися на сумніви щодо інтелектуальності й підготовленості чернівецької публіки.
Додамо, що у Львові «Венера у хутрі» ставиться на камерній сцені, а у нас вона йшла на великій і через це трохи «не дотягувала». До того ж, Мазох – далеко не той автор, твори якого можна ставити на фестивалі комедії. Як зізнався Андрій Сніцарчук  (Леопольд),  «ми самі були здивовані, що граємо комедію». Його підтримала і колега, заслужена артистка  України Альбіна Сотникова: «У нас вистава інтимна, це своєрідне одкровення. Від того, що ми граємо на великій сцені, вона втратила почуття домашності. Нас самих це трішки злякало. Головною метою було показати людям, хто такий Захер-Мазох, і те, що його твори сьогодні варті уваги. Ми не ставили за мету когось епатувати».
Наразі залишається віддати належне оригінальності задуму. «Венера у хутрі», очевидно, перша (єдина?!) постановка Захер-Мазоха в Україні.  Саме через це її варто переглянути. І виключно – на камерній сцені.