«Люблю творчість Тараса Прохаська»

Юдіт ШІФФЕРЛЕ– поетка, жарналістка, фотограф. Народилася 1978 року в Швейцарії. Вивчала германістику, історію мистецтва та європейської етнології в Базелі й Відні (2000-2006). Протягом 2000-2004 викладала німецьку мову в Іркутську та Києві. У 2002 році перебувала на стажуванні у відділі документації Peinture у Mus?e d'Orsay (Париж, Франція). З березня 2006 року – асистент факультету у м. Базель (за спеціальністю «Сучасна німецька література»). Протягом 2006-2007 працювала лектором німецької мови Фонду Роберта Боша в Ужгородському національному університеті. Пише дисертацію про творчість Мозеса Розенкранца.
З Юдіт ми познайомились у «Literatur Cafe», де відбувалась презентація її поетичної книги «Понад сходами». Кожен присутній на вечорі отримав у подарунок невеличку збірочку віршів Юдіт, написаних українською, німецькою та французькою мовами. На розсуд буковинської публіки молода авторка представила також фотоекспозицію міст, серед яких – Чернівці та Львів. Під час презентації Юдіт радо відповідала на запитання глядачів, ділилася спогадами про перебування в Україні та розкривала сектери власної поетичної майстерності. Слід відзначити, що швейцарська гостя чудово володіє українською мовою, хоча й соромиться нею послуговуватись. Юдіт надзвичайно відверта, цікава й непрОста людина. Недаремно ж її улюбленим українським автором є Тарас Прохасько. Про це та багато іншого – у приватній розмові з поетесою.
–Як Ви можете охарактеризувати власні вірші? Про що вони?
– У мене завжди є багато запитань, на які я повинна знайти відповіді. Невипадково з’являється образ драбини. Це своєрідний перехід між двома світами, між минулим і майбутнім. Протягом двох років я досліджувала цю проблему. І фотографії, і вірші є відповідями на поставлені запитання. Тому їхнє поєднання у моїй новій поетичній збірці «Понад сходами» є необхідним. Мені цікаво було зробити саме таку книгу. Також дуже люблю ваше місто й при нагоді багато тут фотографую.
–А чому саме образ драбини?
– Розумієте, вона має для мене сакральний зміст. Драбина – це певний феномен, який не може не привертати уваги. До речі, з нею пов’язані й трагічні події в моєму житті. Видавець, який мав опублікувати книгу «Понад сходами», загинув, впавши зі сходів.
–Один із Ваших віршів присвячений кінорежисеру Андрію Тарковському…
– Свого часу він справив на мене величезне враження. Особливо після фільму «Дзеркало», який я передивилась декілька разів. Тому мені й захотілось якось висловити свої враження від побаченого.
–Темою Вашої дисертації є дослідження творчості австрійського поета Мозеса Розенкранца, доля якого тісно пов’язана із Буковиною. Звідки таке захоплення?
– З’явилось воно досить випадково, бо творчість цього автора я детально не вивчала в університеті. Але, як виявилось, Мозес Розенкранц є мені дуже близьким по духу. Майже десять років він перебував у різних концентраційних таборах, на межі між життям і смертю. А саме ці пограничні ситуації в житті людини мене якраз найбільше і цікавлять.
–У Вашій рідній Швейцарії розмовляють багатьма мовами. І власні вірші Ви пишете як німецькою, так і французькою, російською і навіть українською. Яка з мов ближче?
– Я не можу точно відповісти. Мабуть, це французька. Коли я в Німеччині, то саме цієї мови чомусь особливо не вистачає. На жаль, не можу пояснити захоплення нею, але це справді так. Як російську, так і українську мову також люблю, але наразі просто не мала можливості добре їх вивчити.
–Знаю, що протягом певного часу Ви перебували на стипендії в Ужгороді…
– Так, справді. Це була німецька стипендія Фонду Роберта Боша, яку я отримала як швейцарка. Вона вважається дуже престижною і я щиро тішуся, що змогла її отримати. Справа в тому, що мені завжди хотілося приїхати на Україну. Ваша країна чомусь асоціюється зі Швейцарією. Тут затишно й дуже гарно.
–У яких містах України встигли побувати?
– Під час стипендії я жила в Ужгороді, а також у Львові, де мешкають мої хороші друзі й куди періодично навідуюсь. Уже не вперше у Чернівцях.
–А яке з міст сподобалось найбільше?
– Не можу сказати напевне. Усі вони такі різні. Так, в Ужгороді мені було трохи важче жити через брак культурних подій. На противагу – у Львові дуже активний рух, постійно щось відбувається. І ти мимоволі відчуваєш себе частинкою цього насиченого життя.
–Хто із сучасних українських авторів Вам імпонує?
– Мені надзвичайно подобається Тарас Прохасько. Коли ти його читаєш, то розумієш, що він може більше нічого не писати. Бо те, що зроблено станом на сьогодні, уже багато.
–А яка улюблена українська книга?
– «З цього можна зробити кілька оповідань» Тараса Прохаська.