«Через мене викладача «БЖД» вигнали з університету»

Сашко УШКАЛОВ– харківський поет, драматург, прозаїк, перекладач. Автор поетичної книжки «Перипатетика-блюз», збірки абсурдових п’єс «ESC», роману «БЖД» та численних публікацій у популярних виданнях «Молода Україна», «Четвер», «Кальміюс», «Березіль», «Дике поле», «Книжник-review». Упорядник поетичних антологій «Сьоме око» (2003), «Харків forever» (2004), «10 ЄВРОпейців» (2004). Авантюрний велосипедист-далекобійник.
– Нині ім’я Сашка Ушкалова є досить популярним серед прихильників творчості письменників-двотисячників. А якими були твої перші кроки в літературі?
– Мабуть, це була участь в конкурсі «Молода Слобожанщина» у 2001 році. Тоді я ще дуже боявся виступати і вийшов на сцену у не зовсім тверезому стані. А за два тижні мені подзвонили і сказали, що я переміг. Загалом, вважаю, що «Молода Слобожанщина» – це абсолютно непрофесійне змагання для літераторів. Участь у ньому беруть абсолютно всі, хто вважає себе письменниками, хоча звідти дійсно можна вдало стартувати. Веде конкурс чолов’яга на прізвище Чайка. Крил він не має, але натомість наділений величезними вухами. Усі, хто приходить вболівати за своїх друзів, учасників конкурсу, дико сміються, коли він виходить на сцену.
– Свого часу роман «БЖД» став справжньою літературною сенсацією, що відразу зробило тебе відомим…
– З «БЖД» взагалі була цікава історія. Після його публікації мені подзвонили менеджери видавництва і сказали, що бібліотеки Луганської і Донецької області придбали значну кількість примірників роману. Як виявилось, вони купували їх як підручники з дисципліни «Безпека життєдіяльності» («БЖД»). У мене, до речі, з цим предметом в університеті були великі проблеми. Залік з «БЖД» намагався скласти шість разів. Усе через те, що викладач з мене всіляко знущався, ставлячи питання, які зовсім не стосувалися теми предмету. Але я не розгубився. Після подібних принижень, написав депешу на ім’я ректора, де небезпідставно звинуватив цього викладача у розпалюванні міжнародної ворожнечі. У результаті його вигнали з роботи.
– У романі «БЖД» є епізод, в якому головний герой зі своїм другом вирішують побити негра. Звідки такі расистські настрої?
– Зізнаюсь відверто, я не расист, хоча такі закиди чув неодноразово. А після виступу у містечку Лозове, що у Харківській області, взагалі ледь не потрапив у місцеву психлікарню. На презентацію роману прийшли вчительки, які обурювались тим, чого я можу навчити дітей.
– Персонажі твого роману належать до принципово нового покоління молоді. У чому його особливості?
–Для літературних образів я використовував риси своїх друзів, тому в творі практично немає вигаданих персонажів чи подій. У «БЖД» зображена молодь у певний віковий період – на межі юнацького максималізму і дорослішання, коли ти живеш одним днем і не думаєш про завтра. Я намагався показати два види свободи, якими вони володіють. Перша – це свобода абсолютна, коли можна робити все, що подобається. Інша – це коли ти щось в своєму житті втрачаєш. Наприклад, приходиш до свого роботодавця, а він каже: «Чувак, ти «свабодєн». І тоді дійсно не знаєш, що робити.
– «БЖД» вийшов приблизно водночас з романом Любка Дереша «Трохи пітьми» і критики часто їх порівнюють. Як ти до цього ставишся?
– Правду кажучи, я вже звик до того, що мене з кимось порівнюють. От, наприклад, із Сергієм Жаданом. Хоча насправді це дратує. Із Дерешем стосунків як таких не має, але на «БЖД» він трохи вплинув. До виходу його роману «Намір!» ми кілька разів виступали на спільних майданчиках, де я читав уривки зі свого майбутнього твору «БЖД». Там один із героїв називався Гагарін. Коли з’явився «Намір!», то я побачив, що на його сторінках був портрет Гагаріна і одного із героїв звали так само. Тому мені довелось щось переписувати, але насправді від цього книжка тільки виграла.
– Яку роль у твоєму житті відіграв Сергій Жадан?
– Я прийшов вчитися в університет, де він викладав. Колись показав йому свої тексти і у певний момент Жадан почав запрошувати мене на літературні акції. Це не був з його боку якийсь PR. Зараз аналогічна ситуація в мене із поетом Ігорем Зарудко. Ми разом виступаємо, організовуємо багато різних літературно-мистецьких заходів.
– Сашко Ушкалов відомий усім як письменник і поет, проте мало-хто знає, що ти займаєшся ще й перекладацькою діяльністю.
– За освітою я бакалавр, викладач німецької мови. Раніше у мене було більше вільного часу і якось в Інтернеті я знайшов цікавих людей. Перш за все, це був Петер Горн. Ми почали багато переписуватись і згодом я навіть переклав кілька уривків з його романів для журналу «Книжковий клуб плюс». Другий проект – це співпраця з молодим берлінцем Арне Баганцем, у результаті якої світ побачила антологія «10 ЄВРОпейцiв». З українського боку в ній представленi Сергiй Жадан, Ростислав Мельникiв, Олег Коцарев, Тетяна Дерюга та Сашко Ушкалов. З нiмецького – Арне Баганц, Том де Тойз, Данiела Гарнак, Олiвер Мартiн Лiгнет-Дам та Марiо Остерланд. Окрім мене, твори цієї антології перекладали також Анна-Галя Горбач, Стефан Тайхенгребер та Алекс Шмiдт.
– Про свою перекладацьку діяльність ти говориш у минулому часі…
– Розумієш, диплом бакалавра я отримав у 2004 році і відтоді не мав змоги практикувати німецьку. Тому, гадаю, що зараз вже не зможу зробити якісний переклад.
– Якби ти не став письменником, то ким би був?
– Думаю, футболістом. У моєму житті був такий момент, коли я дуже захоплювався футболом і мій батько, професор університету, не знав, що цим робити. Мене неможливо було витягнути з футбольного майданчика! Свого часу навіть грав за харківську команду «Локомотив» у юнацькому складі. Це дуже цікава штука. Але думаю, я був би розумним футболістом.