Ігор Померанцев та інші…

У 1978 році письменник разом із дружиною та десятимісячним сином був змушений покинути рідний Київ. Цьому передували тривалі роки підслуховування, підглядання, обшуків і допитів, котрі згодом стали лейтмотивом творчості Ігоря Померанцева. «Цікаво, як довго вони мене підслуховували? Місяців зо три? Півроку? Хто в мене тоді бував?», – міркує письменник в одному із віршів, котрі вийшли українською у перекладах Івана Андрусяка і Діани Клочко.
«КҐБ та інші…» – поетично-есеїстична збірка авторських переживань в умовах тотального контролю влади над творчою особистістю, а також відгуки цього впливу у сьогоденні. У першій, поетичній частині Ігор Померанцев робить короткий екскурс в радянське минуле та розкриває читачеві свою родинну історію. Вдалим доповненням до ліричного розділу є копії світлин та листів автора, які створюють відповідний настрій. Особливістю поезій Померанцева є іронічний тон оповіді. Про табори і допити він говорить коротко, гостро, саркастично. Складається враження, ніби цією іронією автор прикриває власний страх чи то пак огиду перед усілякими вілєнами павловічами та валеріями ніколаєвічами, які будь-що прагнуть проникнути у ваше особисте життя та вибити необхідне зізнання. І обирають для цього зазвичай найбільш непридатний час: «Вони натиснули дзвоника о шостій ранку. – Телеграма!.. Вони вдираються. Найприкріше те, що ти їм повірив».
У віршах Померанцева часто з’являються образи його рідних та друзів. І неодмінно – на допитах. Мама, брат, дружина та її близькі знаходяться під пильним контролем КҐБ. І лише бабця Циля наважилась зігнорувати слідчих. «Чому ми маємо впускати в дім чужих людей? Поколобродять і підуть собі». Саме такими, сильними і вірними, у поезіях Померанцева є жінки – матері й кохані. Вони завжди підтримують арештованих чоловіків і гордо терплять усі поневіряння.
Друга частина збірки «КҐБ та інші…» містить есеї різних років. У них автор розмірковує про найбільшу вітальну цінність – свободу, а також тих, хто ніколи її не мав у власній країні. Адже «нічого прекраснішого за свободу – у найпрямішому, поверхневому, зовнішньому значенні – немає». І це починаєш розуміти лише тоді, коли після довгих поневірянь її таки отримуєш.
Есеїстика Ігоря Померанцева апелює не лише до особистісних проблем автора, але й торкається постатей інших письменників – Достоєвського, Чехова, Манна, Рабле, Гоголя, Фішбейна, Целана…Кожен із них залишив слід у читацькій свідомості Померанцева і безпосередньо вплинув на формування його авторського «я».
Багато спогадів письменника пов’язані з Чернівцями, де він свого часу жив і навчався. «На цвинтарях цього міста поховані мої тітки, моя бабуся, мій батько, мій старший брат», – згадує автор. І, як вчив нас латиноамериканець Габріель Гарсіа Маркес, саме це щонайбільше прив’язує людину до землі. Чернівці, у розумінні творця «КҐБ та інші…», «місто-дисидент, місто-цитата, причому з іншої епохи» і саме тому воно найбільше пасує Великому Вигнанцю і Втікачеві Ігорю Померанцеву.